Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

У Тернополі діє "келійне братство"

on .

Галицький Муніципальний камерний оркестр під орудою заслуженого артиста України  Василя Феленчака  відкрив 25 концертний сезон. 

 Невід'ємною складовою виступів цього колективу є ведучі програм - журналістка, письменниця Олена Лайко і заслужений журналіст України Михайло Зубик. Вони виконують особливу місію "з'єднувальної ланки" між глядачами і сценою.

Жодна афіша, жодна програма ніколи сповна не замінять ролі ведучих концерту. Вони не тільки словами, але і жестами,  інтонацією розкривають зміст музичних творів та історію їх написання, знайомлять із композиторами, виокремлюють період і епоху, в якій визрівав талант, розповідають про долю його  напрацювань, підкреслюють все найістотніше, найбільш вигідне для виконавців і найбільш цікаве для публіки.

Інакше кажучи,  пані Олена з паном Михайлом  презентують музичне мистецтво  засобами мистецтва слова. Недарма їх функцію в глядацькій залі  порівнюють з роботою диригента в оркестрі: він знає, де махнути паличкою, де додати темпу, гучності, де зробити паузу. Енергійні,  щирі, дотепні, іронічні, кмітливі, ерудовані, невимушені, але коректні, з бездоганною дикцією і поставленим мовленнєвим голосом (обоє - "радійники"), вміють легко встановлювати контакт із залом, роблять нас, глядачів, партнерами і тримають разом з оркестром нашу увагу до  завершального музичного акорду. І потім уже губиться в оплесках останнє  повідомлення:"Програму вели... Олена Лайко і Михайло Зубик"... 

Своїм колегам-журналістам  Олені і Михайлові  я задала  всього два питання :

Як  влилися  вони  в життя колективу-ювіляра? І  що їм дає можливість працювати з оркестрантами на одній хвилі?

Олена Лайко: 

"Як я познайомилась з Василем Феленчаком? Як усі першокурсниці факультету підготовки вчителів початкових класів з додатковою спеціальністю "Музика" – на парі з гармонії. Навіть прекрасно пам’ятаю дату – першого вересня. Наша ПК-13 була першою групою у Василя Андрійовича після того, як він повернувся в Україну з Томська. Саме на нас він вчився викладати після тривалих років концертної та диригентської роботи в оркестрі, а ми з його допомогою намагалися вивчити гармонію, поліфонію і теорію музики – якраз ті предмети, які не дуже полюбляють ті, хто ще у музичній школі зненавидів сольфеджіо… Але тільки тепер я розумію, що після Томського симфонічного оркестру спілкуватися на рівні випускниць музичних шкіл Феленчаку  було досить непросто, і тільки тепер я усвідомлюю, чому наше нерозуміння усіх секретів гармонії, які він нам дуже доступно пояснював, викликало у нашого викладача таке щире здивування.

Наступний етап стосунків з Василем Феленчаком розпочався у нас, вже коли я працювала на "Радіо Тернопіль", коли було створено Галицький камерний і коли Василь Андрійович заходив до нас у редакцію на інтерв’ю –  щоб поділитися інформацією про черговий виступ чи  враженнями від концертного сезону. Тоді, до речі, інтерв’ю у нього брали  і Оксана Небесна, і Тетяна Тарасенко, тобто, всі ми були раді заохотити оркестр і надати максимальну інформаційну підтримку колективу…

А далі був телефонний дзвінок, який пролунав влітку 2006 року, і Василь Андрійович сказав: "Лєна, можеш провести концерт оркестру?" "Можу, – сказала я. – А коли?" "Завтра, в холі торгового центру "Подоляни", – відповів Феленчак і продиктував мені список творів.

Відтоді й розпочалась наша творча концертна співпраця. Хоча, чесно кажучи, той перший сценарій я самонадіяно, почавши писати десь о першій ночі, вже як поклала спати свою донечку, якій тоді було лише шість місяців,  закінчила о шостій ранку. Але витрачений час і зусилля того вартували, бо в нас все вдалося! До речі, вже із того самого першого нашого спільного виступу, коли придумувала, чим би привабити і зацікавити слухачів - покупців торгового центру "Подоляни", які прийшли до магазину, а не на концерт, зрозуміла, що людям – звичайним, непідготовленим до сприйняття класичної музики і таким різним, треба про неї розказувати, щоб вони хоча б трошки орієнтувались, про що йдеться. І тоді з розуміння й виникнуть симпатія та сприйняття, причому і музики загалом, і оркестру зокрема. 

У такому ж ключі я й продовжила свою сценічну діяльність з Галицьким камерним – розповідати на концертах про композиторів, музику, твори. Очевидно, тут склався докупи досвід: і вчительський – коли знаєш, що дітям потрібно все докладно пояснювати, і радійний, коли розумієш, що люди сприймають інформацію з радіоприймача лише на слух, без картинки, тому треба подавати її в максимально доступній і легкій формі, і власний музичний, зібраний з досвіду ведення  концертів рок-групи "Коктейль", солісткою і автором пісень якої я колись була. А на рок-концертах, до речі, як відомо, паузи між піснями, як і на радіо, неприпустимі, і момент, коли музиканти підстроюють гітари, підключають "примочки" чи просто відпочивають від надміру емоцій, саме соліст повинен чимось заповнювати.

Все це я й принесла в Галицький камерний, і, за щасливою випадковістю, таке моє розуміння ситуації надзвичайно органічно збіглося з манерою подачі матеріалу, яку до мене практикував ведучий концертів оркестру Михайло Зубик. Теж журналіст і колишній "радійник", він, як виявилося, мав аналогічне бачення і щодо манери ведення програм і щодо стилю подачі творів. Тішить, що це імпонувало та імпонує досі і самому маестро Василеві Феленчаку. Так у творчій співпраці та повному взаєморозумінні у нас вже вісім років і творяться програми Муніципального Галицького камерного оркестру. При всій повазі до класики, найулюбленішими моїми програмами є у нашому репертуарі музика кіно, джазова,  новорічно-різдвяна, тобто, ті, де звучать популярна і сучасна музика. Хоча є в мене мрія, що колись наш оркестр ще зіграє твори "Бітлз" та "Пінк Флойд" – у аранжуванні для камерного оркестру, звичайно".

Михайло Зубик:

"Спогади про перші епізоди мого знайомства з Галицьким камерним  оркестром (тоді ще не муніципальним, а колективом при Палаці культури ВО "Ватра") губляться у сивій давнині… Якщо ж серйозно – то вже понад двадцять років отримую величезну насолоду від спілкування з високим мистецтвом  цього справді неординарного музичного колективу. Старався не пропускати жодного концерту, які тоді відбувалися останньої неділі щомісяця. Працюючи на обласному радіо, ясна річ, розповідав про кожну нову програму, цікавився думкою слухачів і щиро радів, коли їх емоції резонували з моїми почуттями. Гарну оцінку моїм «репортажним старанням» дав керівник оркестру Василь Феленчак, і дуже скоро ми стали з ним добрими друзями. 
Якось Василь Андрійович "похвалив" мене у такий спосіб: "Ви знаєте (тоді ще на "ви")", після вашого минулого репортажу по радіо один тернополянин, який пересувається на інвалідному візку, викликав таксі і приїхав на концерт". 
Ну, і все: з тих пір я назавжди прикипів до оркестру. Як журналіст радіо, згодом – телебачення. Інколи В.Феленчак радився зі мною щодо нових програм. Зокрема, була у нас дискусія, яку програму приготувати до приїзду в популярний  тоді "Світський салон" нашої видатної поетеси Ліни Костенко. Врізався в пам’ять такий момент. Весь час вичікував  слушну нагоду, аби підійти до Ліни Василівни хоча б з одним коротеньким запитанням (ну, як же ж упустити шанс взяти інтерв’ю у живого класика!) Поетеса уважно слухала музику, відтак підійшла до артистів. І тут директор Палацу культури Іван Куцан підштовхує мене до гості, мовляв, давай, якраз пора. Ліна Василівна буквально спопелила мене поглядом та ще й  роздмухала попіл реплікою: "Ви що, не бачите – я з Людьми розмовляю!" Потім, щоправда, вибачилася, та й інтерв’ю на телекамеру вдалося отримати; але ж у тому "з Людьми" я , попри зрозумілий переляк, встиг вловити глибоку зацікавленість музикою Галицького камерного.
Мені подобалося філігранне ведення і цікава інформація від ведучих концертних програм: спершу Анни Ніколайчук, згодом Олени Дудкіної, а ще на "Музичному абонементі школяра" (був такий проект) з камерним працювала Марта Подкович. Якогось разу виникла "накладка" з ведучою, і Василь Андрійович запропонував чергову програму провести мені: "Ти ж радіожурналіст! Які проблеми?". Втягнувся, писав сценарії, вів різні програми. А вже коли маестро додав мені "пару", то стало і взагалі цікаво. Олена Лайко – талановита журналістка, поетеса,  дивовижно артистична – словом, творча душа. Працювати з нею – справжнє задоволення. Писали сценарії разом, а потім я відчув, що в неї це виходить краще; за собою ж залишив "право" переглянути готовий твір редакторським оком.
 Не можу оминути ще один важливий факт, пов’язаний з музикою Муніципального Галицького камерного оркестру. Саме захоплення творчістю колективу згуртувало дев’ятьох чоловіків, які назвали себе "Келійне братство". Ця назва може викликати різні асоціації, але суть у тому, що почали збиратися в творчій майстерні  відомого митця, одна з кімнат якої була цілковито обставлена іконами. Там і сиділи за чашкою кави, ділилися враженнями від свіжого концерту, продукували нові ідеї, а кімнату жартома назвали келією. До речі, її аура якось ніби сама по собі додавала натхнення. Так народилася думка організувати в Українському домі фотовиставку Михайла Бенча до 1025-річчя Хрещення Руси, що й було зроблено. У "келії" народився задум – до 200-ліття від дня народження Кобзаря поїхати шевченківськими місцями Тернопілля з програмою, яку Галицький камерний під орудою заслуженого артиста України Василя Феленчака та заслужений діяч мистецтв України Олег Герман втілили у дивовижну літературно-музичну композицію "Читаю Шевченка, і лячно мені: у кожному слові теперішні дні". Доклалися до справи усім Братством, разом з оркестром і побували в Почаєві, Кременці, Вишнівці – і, врешті, показали програму  тернополянам. Мушу також зазначити, що Олег Герман як автор і  ведучий створив з колективом Галицького камерного не одну потужну програму, зокрема – "Три молитви митрополита", присвячену ще одному духовному велету нашого народу Андреєві Шептицькому. Композицію дуже схвально сприйняв Блаженніший Святослав Шевчук, перебуваючи минулоріч у Тернополі.
…Захоплення музикою – у цьому я переконаний – не минає марно. Шкільної пори кілька років займався в студії по класу баяна. Тобто певні ази: і нотної грамоти, і відчуття гармонії, - вдалося засвоїти. Тож сьогодні, під час концерту за сценою інколи так заслухаюся в чарівні мелодії у виконанні моїх улюблених артистів, що, якби не підштовхнула уважна партнерка,  пропустив би, мабуть, черговий вихід до мікрофона.  Але виходимо. Вслухаюся в світлу тишу залу, вдивляюся в обличчя – тішить, що багато юних – і вірю: захоплення музикою не минає марно".

Розмовляла з ведучим концертних програм Галицького муніципального камерного оркестру Людмила Островська, заслужений журналіст України. 

 

Додати коментар

Новые игры Alawar.