Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

Василь Феленчак: "Справжня музика не може залежати від системи"

on .

Галицький Муніципальний камерний оркестр під орудою диригента заслуженого артиста України Василя Феленчака  - ровесник незалежної України.

 

День його народження і був присвячений проголошенню Акта незалежності. Колискою оркестрантів став Палац культури виробничого об'єднання "Ватра". Назвою "Галицький" завдячує як землі, на якій він народився, так і особливому колориту, що відтворює у своїй музиці. Оркестр дав майже півтори тисячі концертів в Тернополі та області. Гастролював у Німеччині, Франції, Польщі, Угорщині, колишній Югославії. У 2003 році Галицький камерний отримав статус муніципального.

Я мала необережність запитати Василя Андрійовича, скільки ж років він у професії? Він розсміявся, бо йому здається, що все свідоме життя, з початкових класів брали його грати на весілля. Хлопець вловлював мелодію на слух, яке там сольфеджіо! А потім вивчав  нотну грамоту. Сходинка за сходинкою освоював мистецькі горизонти. Втішений, що 25 років тому організував таке диво,  на концерти якого зараз з'їжджається еліта області і навіть гості з Києва і Львова.

- Давайте  згадаємо, яка музика звучала тоді в душі, коли  уже побачили і відчули, що можете створити оркестр?  Найяскравіші перші враження?

- У душі, звичайно, була потреба створити живий музичний інструмент– оркестр, який би дав можливість нашим тернополянам сприйняти і пережити  розмаїття творчості Вівальді, Баха, Моцарта, Верді, Пуччіні, Вербицького, Лисенка та інших композиторів. Я був переконаний, що ознайомлення із цими музичними скарбами допоможе людям легше долати життєві лабіринти. Накопичений досвід дозволив мені чітко уявити, який це має бути колектив та його завдання.

Я все пам'ятаю, я абсолютно свідомо це зробив на зорі Незалежності України і роблю зараз. Ми зустрілися з друзями, були музиканти без роботи, які могли грати. Мені був потрібен матеріал, з якого я хотів зробити колектив (до цього я вже 18-20 років працював). І з висоти 25 літ, думаю, що мені це вдалося. Зараз у людей роботи обмаль, але я переконаний: настане час, коли, навпаки, бракуватиме професіоналів, бо Україна розвиватиметься, розцвітатиме і їй потрібна буде музика для формування нації. Кожен має будувати незалежну  Україну на своєму робочому місці, робити те, що найкраще вміє робити. Якщо ми музиканти, то мусимо нести те, що може музика.

- До цього ви за диригентським пультом працювали, в колективі музикантом?..

- Закінчивши Тернопільське музичне училище ім. С.Крушельницької (клас контрабаса), працював артистом симфонічного оркестру в Томській філармонії, потім стажувався з оперно-симфонічного диригування, був  асистентом, а  згодом і  диригентом симфонічного оркестру. Диригентом відразу не можеш бути, потрібна ціла школа... Суть професії не стільки в прочитанні партитури, скільки в у вмінні  через музичні засоби розкрити образ твору, виразно продемонструвати його форму та сутність -  механізми розвитку основної теми: ліризм, драматизм, патетику, героїзм, - все те, що має зачепити за живе слухача. 

- Недарма є теорія, що якщо диригент почав з 20 років, то справжнє диригування до нього прийде тільки у 60.

- Абсолютно правильно. Ця професія не залежить від того, де ти працюєш, а чи вмієш ти через душу перепустити те, що хотів донести автор, чи розумієш епоху, описану в творі, чи можеш це інтерпретувати в конкретному творі... Музика - велике закодоване мистецтво, через музику ти можеш пізнати себе зсередини, її обов'язково треба перепустити через себе, свій мозок, фібри душі. Музика - це моя мова, моя друга сутність, невід'ємна частина мого життя.

- А яку музику ви слухали в дитинстві?

- Музику матері, я з багатодітної сім'ї. Моє родинне село Нагірянка Чортківського району, де провів дитинство і юність. Захоплювали мелодії сільських жінок, які тяжко в полі працювали, а потім, ідучи з поля, чи присівши на призьбі - співали. Вони так відпочивали, я згодом зрозумів, відновлювали сили. А з четвертого класу я грав на весіллях. Там можна було почути різні ритми, мотиви, мелодії. А ще можна було і смачно поїсти. Мене брали старші музики, бо я хотів грати, один з восьми дітей нашої сім'ї зрісся душею з музикою. Прислухався, старші "вухо підкручували", якщо  робив щось невпопад. Це була добра школа, я не міг навіть всього взяти, було забагато, бо інколи навіть вночі прокидався від того, що співав. Спочатку барабан, потім  духові інструменти, а згодом – акордеон, баян...

-Що найскладніше у вашій сьогоднішній роботі?

 - Довести владі, що наша робота необхідна. Бо люди зайняті зароблянням грошей, статків і часто думають, що їм музика не потрібна. Не до музики тепер. Але чи хто прислухався до себе, перепитував себе, аналізував свій стан? Стреси, негативні емоції, а від них - хвороби. Тіло не готове бути постійно в тонусі без підживлення духовним. Музика розслабляє, очищає. І ми гордимося, що маємо свою аудиторію. Нема в достатньому обсязі афіш, ні біл-бордів, інформації про наші концерти, бо за все треба платити гроші. Але, незважаючи на це, люди приходять і ми тішимося, що даруємо якійсь частині тернополян і гостей нашого міста приємні миттєвості...

- Чи важко шукати підхід до колективу?

-Якщо ти знаєш ясно, що ти хочеш, то ведеш колектив. Підхід простенький: я знаю, чого я хочу, як інтерпретувати і як цього досягнути. Музика в оркестрі - це рух, а диригент - провожатий, все має вести  в одному руслі. Диригент, як і художник, як архітектор чи ще представник якоїсь професії,  знає, який потрібен  матеріал і як його викладати, що з ним робити. Потрібно відчувати емоції людей і знаходити з ними точки обміну інформацією, енергією. І тоді все звучить з закладеною в їхнє мислення інформацією, що відтворює жанр, стиль, епоху – все те, що хотів передати автор музики в своєму творі.

- Мені здається, що ваш оркестр працює, як годинник. Як готуєтеся до концертів, проводите репетиції?

- Все просто, як на роботі. Репетиції залежать від програми, яку ми формуємо. Кожен концерт з новою програмою – це ніби твій перший виступ. Шукаєш відповіді: чому композитор це почав писати? яким чином якнайяскравіше донести цей твір до слухача? - це і є аналіз партитури, її вивчення, часто критичний підхід також. Якість репетиції залежить від розуміння того, що ми формуємо, а це залежить від  ясності мислення диригента, як він подає, як хоче інтерпретувати, як розкриває тему, щоб у людей з  різними характерами, музичними інструментами було однакове мислення про твір, його складові, елементи і засоби музичної  виразності. Все залежить від диригента.

 - Чи змінюються з роками  відчуття від диригування? Щось стає робити простіше, завдання глибші...

- Я б сказав, не з роками  змінюється, а з кожною секундою. Якщо життя повноцінне, то не може повторитися миттєвість, яка була хвилину тому. Змінюється розуміння того, що ти робив тоді і зараз, час  не стоїть на місці, професія розвивається, бачення і відчуття змінюються, люди мудрішають, стають іншими. За цей час виросло покоління ровесників незалежності, на цей час випав продуктивний вік багатьох  музикантів, а через колектив пройшло понад тисячу артистів, для багатьох Галицький оркестр став плацдармом до провідних європейських колективів.  І якщо мені хтось скаже, що п'ять років тому ви казали, що грати треба було так, то відповідь одна: "Забудьте, те, що було  колись, виконуйте сьогоднішні вимоги". Життя змінилося, досвід накопичився, я знаю багато зарубіжних оркестрів, я бачу і чую, як вони працюють, з багатьма доводилося співпрацювати. Ми виконуємо класичну музику, але подача її, інтерпретація, образність, думка прочитується  осучаснено.

-Що є опорою в житті диригента   – ти сам, твій талант, твоє прагнення?

 - Опорою в житті диригента, безумовно, є артисти,  тобто, той інструмент, з яким ти працюєш. З одного боку – оркестр, який чітко працює, з іншого – люди, які дивляться і слухають. Ці два елементи, як плюс і мінус в електриці,  притягуються. І третя складова - твій талант, завдяки якому ти можеш себе реалізувати.

- Чи впливає якось ситуація в країні на те, чим ви займаєтесь, тому що є дуже багато професій, які змінюються в політичному сенсі, в економічному, в соціальному. Як з цим стикається ваша сфера? Чи вона змінюється?

- Маючи практику роботи в різних країнах, а я побував у Франції, Німеччині, Польщі, Угорщині, колишній Югославії, знаю музику цих країн,  знаю  білоруську, російську і хочу сказати, що справжня музика  не може  залежати від системи. Якщо залежиш від системи, то не вийде така мелодія, яку написав автор. Ти маєш бути незалежним в розумінні інтерпретації твору, над яким працюєш. Ці переконання можуть мати тільки люди-професіонали, які  знають, що роблять і розуміють, що музика може залежати тільки від неакуратного написання  нот або невідповідної якості інструментів. Все решта мусить бути реалізованим згідно з жанром, стилем, епохою або з тими побажаннями, які задумав автор. Але підбір концертних номерів - справа  настроєва. Скажімо, цьогоріч ми відкрили сезон  добіркою творів українських корифеїв музики  і назвали "Золоте сузір'я України". Вперше ми включили обробки українських народних пісень.

- До речі, публіка активно зреагувала на цю новацію. Під мелодії відомих пісень  "Сусідко" та "Ой, під вишнею" в обробці Ростислава Бабича, публіка підспівувала  і чи не найдовше вас не відпускали зі сцени, обдаровуючи аплодисментами. А ви любите виступати?

-Якщо концерт справді вдається, то ти отримуєш таку моральну та емоційну сатисфакцію від результату, що вся втома, всі переживання і нерви від приготування, недоспані ночі – все одразу забувається і повертається не те що сторицею, а тебе наче піднімає на якійсь такій хвилі емоційного заряду, і ти розумієш, що це було недарма і що музика була виконана для людей. І якщо вдається їх зачепити – то тоді це справді найкращий результат. Це чому я люблю виступати. А не люблю тому, що умов немає, не дуже підходить ця наша основна сцена, не дуже є де проводити репетиції. Шукаємо умови, в яких ми могли б повноцінно реалізуватись. 

- А коли ви розумієте, що концерт вдався?

- Це розумієш з реакції слухача. Я спиною відчуваю ще до того, як вибухнуть аплодисменти. До останньої ноти, поки ти не закінчиш, ти не знаєш, яким буде результат. Навіть пригадую виступ у Хожуві,  на Європейському малому саміті, там були представники семи країн. Ми мали вкластися в годину і виступали з польськими артистами. Вони не всі, мабуть, знали, де це Тернопіль, якась окраїна, так якось зверхньо до нас поставилися. Але коли нас оголосили, як ми виконали українські мелодії, заспівала Наталя Присіч… Публіка  так уважно слухала,  запала  така тиша, що в якийсь момент я подумав,  що все! Це буде жахливо! Зал заціпенів. А ми виконали "Гімн XXI століття" з хором з Катовіце, оркестром, органом. Я так виклався, це так потужно було, колектив реагував на кожен порух руки. Чую: «запрацювали» носи, бо це музика їхнього композитора! Їм привезли високе мистецтво, за яке їм у Варшаві довелося б викинути величезні гроші. І тут останні акорди  - і тиша в залі. Я пошепки питаю в своїх: що там нікого в залі не лишилося? А мені кажуть: "Повернись". А публіка стоїть, і ти розумієш, що насправді всі просто дуже уважно слухали і до останньої ноти переживали музику, що публіці настільки передався нерв виконавців, що вона була наче наелектризована. Аж  потім їх прорвало на аплодисменти. Отак я зрозумів, що зал є і що він зачудований. А потім мене запросили на прийом, всіх представляли, хто і звідки, а мене - "маестро з України".

- Ви не боїтеся того, що може прийти такий момент, коли академічна музика стане непотрібною?

- Академічна музика - це все одно, що ліси, які нас оточують. Коли їх вирубують, нам стає важче дихати, порушується гармонія. Якщо не буде  класичної або вічної музики, ми перестанемо володіти своїми людськими якостями, ми просто без них здичавіємо. В цьому вся трагедія і сила музики. Я не вірю в те, що академічна класична музика втратить свою актуальність. Є речі вічні, цінність яких лежить поза часом та географічними кордонами, це є явища, які вже століттями  проіснували і надалі будуть існувати. Питання тільки в тому, для якого відсотка людства вони будуть життєво необхідними. Дуже хотілося б, щоб музика була затребуваною.

- Я була на багатьох ваших концертах: чудове звучання, злагоджена робота, позитивна енергетика, широкий тематичний вибір... А от я хотіла б ( може, і моє покоління) - почути  такий концерт, який був би пов'язаний з переосмисленням нашої української естрадної музики другої половини ХХ століття, музику нашої молодості. Є багато композиторів, в  тому числі  Іван Карабиць, Ігор Шамо, Платон Майборода ...Це музика, яку зараз неможливо почути в живому виконанні.

- Хотів би, але не можу. Недостатньо інформаційного матеріалу. А якщо і є, то його треба робити спеціально для камерного плюс фортепіано. Це величезна робота, в яку ніхто копійки не вкладе. А переклади для камерного оркестру і енергозатратні і нерентабельні.

- Але ви працюєте над новаціями... Ви казали, що зробите таку програму, яку ще ніхто не робив...

- Це шикарна програма. Я вже аналізував твори, які хотів би взяти. Я пробував її з оркестром. В даному випадку це не класична музика  для емоційного навантаження,  для переживань, глибоких роздумів. Це музика настрою - англійська, американська, українська... Тернополяни уже привикають до другого бачення  українських  народних пісень з новим імпровізом. Але на все потрібен час.

Мені б дуже хотілося відчувати, що я щось змінюю своєю присутністю, відчувати, що я не витрачаю даремно часу, що щось цікаве відбувається і пов'язане це з творчістю, моєю, мого колективу. Навіть коли це робиться на голому ентузіазмі.

-Я знаю, що вас запрошували працювати  за кордон, за великі гроші, але ви залишилися, бо колись  на російських просторах зрозуміли, що ваше тут, що тут є кого вчити, що тут є для кого грати...

-Так,  якби мені не було добре десь, я побував свого часу у світах, мені тут найкраще - надійно, любо, це моє...І я нікуди звідси більше не поїду, бо Україна в нас єдина , як мати, і Тернополя ніде іншого немає.

-А  яку музику  чуєте, йдучи його вулицями, які мелодії вам нагадує Тернопіль?

-З Тернополем асоціюється  музика Василя Барвінського. Якщо брати зарубіжних   класиків, то це, безумовно, Вівальді: італійська мелодика та українська природа за енергетикою сходяться, і музика його – ненав’язлива, яка не примушує задумуватись, дозволяє почуватися вільним. А за внутрішнім, морально-психологічним станом – Чайковський.

-Якби ви могли дати одну пораду людям, як би вона звучала?

- Люди, боріться за те, щоб ви залишалися людьми. Поживіть трішечки для себе, щоб створити державу, в якій ви живете.

Отже,  і через  чверть століття - колектив у пошуку нових мистецьких горизонтів. Галицький камерний - це не просто колектив-оркестрантів, жертовних талановитих людей, це  не діагноз, це - група крові, непересічне явище у музичному житті нашого галицького краю. Вони виконують  нелегку, бентежну, зворушливу місію - будять  в людях  необхідність причаститися до  прекрасного, знайомлять із творчістю композиторів і формують  смак на їхніх роботах, популяризують мелодії світу, дарують насолоду від української класики, виховують шанобливе ставлення до рідного слова, традиції, національного мистецтва. Хай так буде завжди...Ми із задоволенням своєю присутністю підтримаємо колектив на вечорах органної, естрадної, джазової, інструментальної віртуозної, класичної музики.

Спілкувалась Людмила Островська, заслужений журналіст України.

Довідка: 

Василь Андрійович Феленчак - заслужений артист України, доцент - народився 20 березня 1947 року на Львівщині. У 1971 році закінчив Тернопільське музичне училище ім.С.Крушельницької по класу контрабаса. З 1972 року працював артистом симфонічного оркестру при Томській обласній філармонії, паралельно навчаючись в Таджицькому державному інституті мистецтв, який закінчив у 1977 році. Після цього проходив дворічне стажування з оперно-симфонічного диригування під керівництвом доктора мистецтвознавства, академіка Арнольда Каца в м.Новосибірськ. Співпрацював з багатьма відомими музикантами серед яких: В.Співаков, І.Лапіньш, В.Крайнєв, Т.Грінденко, М.Роспропович, І.Ойстрах та інші.

У 1986 році став лауреатом міжнародного фестивалю класичної музики "Празька весна", цього ж року повернувся в м.Тернопіль, де був прийнятий на посаду викладача кафедри музично-теоретичних дисциплін Тернопільського державного педагогічного університету. З 1993 року переведений на кафедру вокально-хорових дисциплін.

За час роботи підготував ряд висококваліфікованих музикантів, серед яких народні артисти України О.Пекун, Н.Бучинська, співак Л.Чермак, артисти симфонічного оркестру Національної філармонії України Л.Фещак, А.Ваславський, І.Муха, соліст "Київської камерати" Назарій Стець.

На базі музично-педагогічного факультету (сьогодні інститут мистецтв) В.Феленчак створив ряд інструментальних ансамблів: фортепіанне тріо, струнний квартет, ансамбль скрипалів, камерний оркестр. У 1991 році на честь незалежності України В.Феленчаком було організовано Галицький камерний оркестр. Так розпочалася нова сторінка в творчості митця.

Підготувавши за відносно короткий час ряд цікавих концертних програм, колектив швидко здобув популярність у тернополян та гостей міста. Нині в репертуарі колективу налічуєть близько 100 різноманітних творів українських та зарубіжних композиторів.

Завдяки активним творчим пошукам керівника та самовідданій праці оркестрантів на базі колективу відбулися творчі вечори Народних артистів України: Ніни Матвієнко та Мирослава Скорика, поетес Ліни Костенко та Атени Пашко. Змістовну концертну програму, до якої увійшли 10 призабутих український народних пісень, керівникові та артистам вдалося реалізувати у співпраці з Народною артисткою України Марією Байко. Творча співдружність з солісткою Паризької опери Уляною Чайківською викликала інтерес до колективу у Франції, куди він був запрошений у 1994 році. З початку свого заснування камерний оркестр дав більше півтора тисячі концертів для жителів м.Тернополя та області, офіційних делегацій Японії, Китаю, Німеччини, Польщі, Бельгії, Америки та Аргентини, що перебували в Україні.

За високу професійну майстерність, вагомий внесок у відродження української музичної культури, виховання плеяди талановитих молодих музикантів В.Феленчак у 1996 році був удостоєний звання «Людина року» в Тернополі. У 2007 році  диригентові присвоїли звання  заслужений артист України.

 

Додати коментар

Новые игры Alawar.