Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

Дещо про любов від тернопільської письменниці Ірини Мацко

on .

Ми народжуємося, живемо і вмираємо, але не від старості чи хвороб, а від нелюбові. Все життя ми шукаємо любов і прагнемо її. Любов до своєї землі, батьків, коханих, рідних, сім’ї, друзів, до природи і всього, що нас оточує.

 

Чому ж так важливо відчувати її, наповнюватися нею? Що вона таке? 

Ми повинні жити в любові, бо…

Любов – енергія… Вона рухає нами, вона запалює вогонь всередині нас і дає силу для творчості, подолання труднощів, досягнень, перемог. Це любов як до природи, квітки, так і до вітчизни, дитини, до коханої людини, не важливо разом ви чи ні. Любов рухає нами і наповнює енергією для повноти життя.

Любов – Бог… Все, що ми бачимо навколо і на що дивимося з любов’ю, це божественне всередині нас, яке любить усе навколо, створює і захоплюється всім на цій планеті, найменшим творінням тому, що любить цей світ, планету, людей.

Любов – зміст життя… Ми народжуємося від любові і можемо бути щасливими тільки коли з любов`ю чимось займаємося, проводимо час, ділимо свій дім з коханою людиною чи готуємо їжу, дивимося фільм або малюємо, пишемо, піклуємося про когось. Ми щасливі, коли в любові. Вона наповнює серце і виливається у картини і казки, вірші і та пісні, оповідання і романи, унікальні скульптури, і магічна музика, шедеври мистецтва. 

Любов – повітря… Без неї ніяк. Нема змісту жити і радіти життю. Це як їсти прісну їжу, ніби й потрібно, але не хочеться, несмачно, нема насолоди нею. 

Чому на Землі так багато ненависті, злоби, заздрості та страждань? Адже усі ми народжуємося маленькими ангелами, світлими і чистими. Кожен зі своїми талантами, характером, особливостями, але ніколи не жорстокими і грубими. Може вся справа в закритих серцях навколо, які не дають нам вирости в любові, роблять з нас такого ж дорослого, який закривається від світу, Бога, від людей? 

Ми приходимо в цей світ, щоб навчитися любити. Без очікувань чи умов, а чисто і відкрито. Не намагаючись заволодіти кимось чи чимось, а просто любити із відкритим серцем. Любити, як діти, які люблять все навколо і біжать з обіймами до кожного, від кого відчувають позитив і любов. Вона їм потрібна і вони не приховують цього, обіймаються скільки потрібно, щоб наповнится любов’ю і віддати свою. Любити, як діти, попри усю недосконалість цього світу. Бо тільки так ми можемо навчитися цьому. І тому світ досконалий у цій своїй недосконалості. Ми усі такими були в дитинстві, але чим старшими ми ставали, тим більше егоїстичних очікувань, що і як повинно бути, хто і чому нас ПОВИНЕН любити, і закриваємо потрошки своє серце лиш зрідка відкриваючи його. Але страх не отримати бажаного стає на перепоні і ми знову переконуємося, що краще тримати серце закритим, не впускати туди нікого і ніщо, а на себе одягаємо маску, що у нас все добре і так і повинно бути. Боляче признавати, що там, всередині, все ще живе дитина, яка хоче любові.

То хто ж ми? Дорослі чи все-таки діти, яких недолюбили? Адже доросла людина несе відповідальність за себе і за тих, хто поруч. Вона не звинувачує нікого у своїх бідах і знає де її щастя, їй добре в цьому світі і серце у неї відкрите, щоб впустити цей світ, людей, все навколо. Тому, що доросла людина – це людина, яка навчилася любити і захищати свою внутрішню дитину, давати їй так багато любові, що не потрібно чекати ще від когось. 

Скільки на планеті дорослих? На планеті, де війни, жадібність, заздрість і злоба. Дуже мало, напевно. Наша планета – Планета недолюблених дітей, яких недолюбили в дитинстві, яких зрадили, обманули і вони такі не навчилися брати відповідальність за своє життя, закрили серце, повернуте до світу, і в ньому почалося зараження. Як віруси проникли страх і жорстокість, і заблокували все. 

Від нелюбові вмирають старенькі, зрілі люди, молодь і навіть діти. Хто вмирає фізично, а хтось просто вмирає всередині, несучи й далі маску хорошого життя, як у всіх. Чому ж так важко сказати те, що відчуваєш до людини, дитини, всьому світу? І ще важче повірити, коли тобі говорять ці слова. Нам страшно ходити із відкритим серцем і ми оберігаємо його, закриваючи і дозволяючи поселитися там страху. Тоді з щирої дитини ми перетворюємося на велику дитину, одягнувши маску дорослого, боячись відкритися назустріч, а потім помираємо без любові, запакувавши своє серце навіки в страх. Тому так біжать до нас діти з обіймами, так легко знайомляться і спілкуються, а ми часто відштовхуємо їх щоб не перелюбити, щоб не зіпсувати своєю любов`ю, забуваючи, що від любові неможливо стати гірше, а тільки краще. 

Що більше ми будемо віддавати любові, тим більше будемо отримувати, наповнювати серце і ставати щасливими. А може ми вже не можемо цього зробити? У нас нема енергії, бога, ми задихаємося і не бачимо сенсу життя, закривши себе? Ми бідні недолюблені діти цієї планети не можемо самі собі зізнатися, що часом ця дитяча наївність і безпосередність, щирість, нас лякає, тому що ми вже так не вміємо. Нам здається, що це не правильно і ми вчимо цього дітей тим самим виправдовуючи себе чому ми такими стали. Бо кожна зла людина – недолюблена була колись, не усвідомила, не прийняла урок життя, кожна ображена – очікувала чогось і закрилася, коли не отримала цього. Заздрісна – думала, що тільки вона гідна найкращого, а не хтось ще, але нічого для цього не зробила, або зробила замало. Але це не про любов і прийняття свого життя, свого шляху і відповідальності за нього.

Та цей світ, Бог і все, що нас оточує, живе в любові до світу. Сходить зранку сонце, ростуть красиві квіти, радіючи новому дню і тягнуться до сонця від любові до нього. Такі ж красиві гори і моря, ріки, кущі і дерева ростуть в любові отримуючи її від світу, гріючись в променях сонця, відчуваючи ніжність вітру і ловлять кожну крапельку дощу. Співають пташки щодня, не очікуючи нічого, просто тому, що люблять цей світ і це життя. 

Все живе на цій землі чекає обіймів і двох чарівних слів, які мають неймовірну силу – люблю тебе! Адже руки нам дані, можливо, як крила, для обіймів, для створення того кола тепла і прийняття, захищеності, в якому ми відроджуємося до нових досягнень. Але тільки якщо цей замкнутий круг з рук, які обіймають, наповнений любов`ю. І її ми можемо вирощувати в собі самі збираючи крихти її, що нам дає цей світ, бо вона всюди. В усмішках людей, дощі за вікном, сонці чи веселці, дзвінкому сміхові дітей. Варто тільки її вміти бачити, не шкодувати роздавати усім, хто її потребує у доброму слові чи обіймах і на планеті стане більше любові.

Ірина Мацко, письменниця.

 

Додати коментар

Новые игры Alawar.